Субботняя страница поэзии

ВАЛЕНТИН КОТОВ

Всё вызрело. Всё отлюбило.

Сгорело лето, как свеча.

И было ль всё, или не было,

Иль показалось сгоряча.

Остались лишь воспоминанья

С букетом высушенных трав

И слов несказанных звучанье

И неозвученных октав.

И я не знаю: что-ты? где - ты?

На что другое уповать?

Кому весной носить букеты?

Кому теперь писать сонеты?

И чьи портреты рисовать?

Всё вызрело, всё отлюбилось.

Сгорело лето, как свеча.

Огнём любовным опалилось

И прослезилось сгоряча.

ВАЛЕНТИН КОТОВ

Лета жаркого плавятся свечи:

Ни прохлады тебе, ни дождя.

Приходи, освежающий вечер,

Соловьиною трелью свистя.

Лип цветущих кудрявые чёлки

Расчесал на смотрины июнь.

Ночь светла: словно в тыщи осколков

Расплескалася лунная лунь.

Звёзды в небе стыдливо погасли,

Ветер знойный в дубравах затих...

Лето красное - синее счастье

В соловьиную ночь для двоих.

НАТАЛІЯ КАЛИТА

СЕРПНЕВА НІЧ

Српнева ніч у зоряному капелюсі

Чаклує над приворотним зіллям.

Розклала багаття на узліссі,

Потому зайнялася ворожінням.

Зібрала швидко пил зірковий

Для дій своїх магічних,

Квіток додала ще полинових,

І ягід назбирала полуничних..

Даруйте, не те наговорила,

Бо ягодами вона лиш смакувала,

Використовуючи інші складові у ворожінні,

Чим подружок зіркових дивувала.

Серпнева ніч у зоряному капелюсі

Чаклує над приворотним зіллям...

НАТАЛІЯ КАЛИТА

Я літнім повернусь дощем,

Вустами я до тебе доторкнуся,

Щоб знов відчути серця щем,

Обов"язково я до тебе повернуся.

Я повернуся сонцем на світанні,

Щоб морок ночі відігнати,

Щоб ти почув моє зізнання,

З тобою зустрічі буду я чекати.

Хмаринкою легкою ввійду в твій сон,

І буду, милий, тебе оберігати.

Вві сні немає ніяких перепон,

По той бік сну тебе я буду зустрічати.

Я райдугою поєднаю береги

Твого й мого загубленого щастя,

Кохання намагатимусь я зберегти,

Так, ніби вперше прийду я на Причастя...

ЕММА ШАПОВАЛОВА

ЛЮБЛЮ ЛІТО

Люблю я літо, люблю запашне літо-

Це пора барвистого килиму квітів.

Милуюся, як червона ружа цвіте,

Зупиняюся, розглядаю творіння те.

Як тризуб - три стрілки піднялися вгору,

Знизу майорять багряні мікрофони.

Із кожного чую мелодію бандуристів,

Ще Гімн України лунає урочисто:

"Не буде переводу козацькому роду,

Бо всі піднялися за права і свободу.

Ця квітка, як червона калина,

Здавна була, є, і буде як символ України.

А ще люблю сонячне літо за те,

Що в полі янторно соняшник цвіте,

Жовте поле з синім небом зливається,

Ніби прапор України піднімається.

Люблю я ягідне, неспекотне літо,

Коли колосяться пшениця, вусате жито.

Коли скошена трава, ідуть жнива, жнива!

Хліб у коморах - добробуту голова.

Люблю волошки і маки в житі-

Це все прикрашає неповторне літо,

Коли багряніють українські чорнобривці,

То перед очима -війна, хлопці-добровільці.

І куди б не глянула на барвистий килим літа,

Скрізь бачу Україну, оповиту квітами.

АНТОНІНА ПІДМОГИЛЬНА

СЕРПНЕВИЙ ЗОРЕПАД

Ловить серпень в долоні

Зсяйний зорепад,

Зорянисту корону

Приміряє мій сад.

Тихо падають зорі

У імлисту траву,

У пісеннім мінорі

Я душею живу.

Загадаю бажання,

Доки зірка згора,

Збережу сподівання,

Що настане пора,

Моя мрія здійсниться,

Серцю радість і щем,

Хай же сиплять зірниці

Золотавим дощем.

АНТОНІНА ПІДМОГИЛЬНА

ЛІТНЯ ЗЛИВА

Раптова злива літо освіжила,

Спинила спеку бризками води,

І спраглі квіти щедро напоїла,

Відправивши утому в нікуди.

Засяяло грайливо перевесло

І небо веселково розцвіло,

А навкруги усе немов воскресло,

Розправилось, всміхнулось, ожило.

Мале хлоп’я окрилено-щасливим,

Із паперовим човником в руці,

Спинилося раптово перед дивом-

В калюжі хлюпотілись горобці.

І так мені в дитинство захотілось,

Потрапити босоніж хоч на мить,

Де веселкова радість залишилась,

Де літня злива піснею бринить.

РУСЛАН ПИВОВАРОВ

ПОЭТ-ЗВЕЗДОЧЁ'Т

Увы, волшебными стихами

Я звёзды с неба не срывал,

Но с их небесными штрихами

Поэтом-звездочётом стал.

В ночное небо взгляд направил

И изучая Зодиак,

В надежде тщетной перья правил,

Но звёздной рифмы нет никак.

Считая их, любуясь ими

Размеры, метры забывал.

Мечтами лёгкими своими

Я вдаль вселенной улетал.

Звезда нечаянно сорвётся,

А я гляжу на дальний свет...

И на листок опять прольётся

С неё написанный сюжет.

РУСЛАН ПИВОВАРОВ

Я ШЁЛ К ТЕБЕ С МЕЧТОЙ

Я мир хотел отдать в объятия твои,

Но ты сказала, он тебе не нужен.

Я сад любви взрастил, где вечны соловьи,

Но был он безразличием завьюжен.

Я замки рисовал в волнистых облаках,

Но ты на них ни разу не взглянула.

Я радость добывал и нёс тебе в руках,

На это ты скучающе зевнула.

Я шёл к тебе с мечтой, сквозь заросли невзгод,

Моя мечта тебя не вдохновила.

Тонул, но выплывал среди обмана вод,

Но ты на берег ждать не выходила.

Я ветру подпевал, баюкая тебя,

Ты уши недовольно закрывала

И уходила прочь, мой голос не любя,

И двери чувств надёжно запирала.

Я сердце замотал покрепче в узелок

И спрятал в глубине груди разбитой.

Прости, что лёд в тебе я растопить не смог,

Растратив всё тепло души открытой.