
09:01, 12 серпня 2017 р.
Субботняя страница поэзии

ВАЛЕНТИН КОТОВ
Всё вызрело. Всё отлюбило.
Сгорело лето, как свеча.
И было ль всё, или не было,
Иль показалось сгоряча.
Остались лишь воспоминанья
С букетом высушенных трав
И слов несказанных звучанье
И неозвученных октав.
И я не знаю: что-ты? где - ты?
На что другое уповать?
Кому весной носить букеты?
Кому теперь писать сонеты?
И чьи портреты рисовать?
Всё вызрело, всё отлюбилось.
Сгорело лето, как свеча.
Огнём любовным опалилось
И прослезилось сгоряча.
ВАЛЕНТИН КОТОВ
Лета жаркого плавятся свечи:
Ни прохлады тебе, ни дождя.
Приходи, освежающий вечер,
Соловьиною трелью свистя.
Лип цветущих кудрявые чёлки
Расчесал на смотрины июнь.
Ночь светла: словно в тыщи осколков
Расплескалася лунная лунь.
Звёзды в небе стыдливо погасли,
Ветер знойный в дубравах затих...
Лето красное - синее счастье
В соловьиную ночь для двоих.
НАТАЛІЯ КАЛИТА
СЕРПНЕВА НІЧ
Српнева ніч у зоряному капелюсі
Чаклує над приворотним зіллям.
Розклала багаття на узліссі,
Потому зайнялася ворожінням.
Зібрала швидко пил зірковий
Для дій своїх магічних,
Квіток додала ще полинових,
І ягід назбирала полуничних..
Даруйте, не те наговорила,
Бо ягодами вона лиш смакувала,
Використовуючи інші складові у ворожінні,
Чим подружок зіркових дивувала.
Серпнева ніч у зоряному капелюсі
Чаклує над приворотним зіллям...
НАТАЛІЯ КАЛИТА
Я літнім повернусь дощем,
Вустами я до тебе доторкнуся,
Щоб знов відчути серця щем,
Обов"язково я до тебе повернуся.
Я повернуся сонцем на світанні,
Щоб морок ночі відігнати,
Щоб ти почув моє зізнання,
З тобою зустрічі буду я чекати.
Хмаринкою легкою ввійду в твій сон,
І буду, милий, тебе оберігати.
Вві сні немає ніяких перепон,
По той бік сну тебе я буду зустрічати.
Я райдугою поєднаю береги
Твого й мого загубленого щастя,
Кохання намагатимусь я зберегти,
Так, ніби вперше прийду я на Причастя...
ЕММА ШАПОВАЛОВА
ЛЮБЛЮ ЛІТО
Люблю я літо, люблю запашне літо-
Це пора барвистого килиму квітів.
Милуюся, як червона ружа цвіте,
Зупиняюся, розглядаю творіння те.
Як тризуб - три стрілки піднялися вгору,
Знизу майорять багряні мікрофони.
Із кожного чую мелодію бандуристів,
Ще Гімн України лунає урочисто:
"Не буде переводу козацькому роду,
Бо всі піднялися за права і свободу.
Ця квітка, як червона калина,
Здавна була, є, і буде як символ України.
А ще люблю сонячне літо за те,
Що в полі янторно соняшник цвіте,
Жовте поле з синім небом зливається,
Ніби прапор України піднімається.
Люблю я ягідне, неспекотне літо,
Коли колосяться пшениця, вусате жито.
Коли скошена трава, ідуть жнива, жнива!
Хліб у коморах - добробуту голова.
Люблю волошки і маки в житі-
Це все прикрашає неповторне літо,
Коли багряніють українські чорнобривці,
То перед очима -війна, хлопці-добровільці.
І куди б не глянула на барвистий килим літа,
Скрізь бачу Україну, оповиту квітами.
АНТОНІНА ПІДМОГИЛЬНА
СЕРПНЕВИЙ ЗОРЕПАД
Ловить серпень в долоні
Зсяйний зорепад,
Зорянисту корону
Приміряє мій сад.
Тихо падають зорі
У імлисту траву,
У пісеннім мінорі
Я душею живу.
Загадаю бажання,
Доки зірка згора,
Збережу сподівання,
Що настане пора,
Моя мрія здійсниться,
Серцю радість і щем,
Хай же сиплять зірниці
Золотавим дощем.
АНТОНІНА ПІДМОГИЛЬНА
ЛІТНЯ ЗЛИВА
Раптова злива літо освіжила,
Спинила спеку бризками води,
І спраглі квіти щедро напоїла,
Відправивши утому в нікуди.
Засяяло грайливо перевесло
І небо веселково розцвіло,
А навкруги усе немов воскресло,
Розправилось, всміхнулось, ожило.
Мале хлоп’я окрилено-щасливим,
Із паперовим човником в руці,
Спинилося раптово перед дивом-
В калюжі хлюпотілись горобці.
І так мені в дитинство захотілось,
Потрапити босоніж хоч на мить,
Де веселкова радість залишилась,
Де літня злива піснею бринить.
РУСЛАН ПИВОВАРОВ
ПОЭТ-ЗВЕЗДОЧЁ'Т
Увы, волшебными стихами
Я звёзды с неба не срывал,
Но с их небесными штрихами
Поэтом-звездочётом стал.
В ночное небо взгляд направил
И изучая Зодиак,
В надежде тщетной перья правил,
Но звёздной рифмы нет никак.
Считая их, любуясь ими
Размеры, метры забывал.
Мечтами лёгкими своими
Я вдаль вселенной улетал.
Звезда нечаянно сорвётся,
А я гляжу на дальний свет...
И на листок опять прольётся
С неё написанный сюжет.
РУСЛАН ПИВОВАРОВ
Я ШЁЛ К ТЕБЕ С МЕЧТОЙ
Я мир хотел отдать в объятия твои,
Но ты сказала, он тебе не нужен.
Я сад любви взрастил, где вечны соловьи,
Но был он безразличием завьюжен.
Я замки рисовал в волнистых облаках,
Но ты на них ни разу не взглянула.
Я радость добывал и нёс тебе в руках,
На это ты скучающе зевнула.
Я шёл к тебе с мечтой, сквозь заросли невзгод,
Моя мечта тебя не вдохновила.
Тонул, но выплывал среди обмана вод,
Но ты на берег ждать не выходила.
Я ветру подпевал, баюкая тебя,
Ты уши недовольно закрывала
И уходила прочь, мой голос не любя,
И двери чувств надёжно запирала.
Я сердце замотал покрепче в узелок
И спрятал в глубине груди разбитой.
Прости, что лёд в тебе я растопить не смог,
Растратив всё тепло души открытой.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Останні новини
14:24
5 лютого
ТОП новини
live comments feed...