«…Життя своє перелистаю»: інтерв’ю з мамою-вихователем Будинку сімейного типу, що в селі Орлівщина, Надією Островерх

«…Життя своє перелистаю»: інтерв’ю з мамою-вихователем Будинку сімейного типу, що в селі Орлівщина, Надією Островерх, Ольга

Надіє Павлівно, по-перше щиро вітаю Вас з наступаючим Жіночим днем! І, як то кажуть, почнемо з початку: як і чому Ви вирішили стати мамою для дітей-сиріт або для дітей з проблемних сімей? Як взагалі зважилися на такий важкий шлях?

 - Так, дійсно не легкий шлях... Якось мій чоловік дивився телевізор та заодно ремонтував авто. Почув звернення Президента (тоді ще – Л.Кучми). В тій передачі керівник країни говорив щось на кшталт того, що будинки-інтернати морально своє віджили і вони, часто, ще більше травмують психіку дітей. І що зараз починає працювати така новація як «Будинок сімейного типу». От відразу мій Валентин Павлович (ім’я чоловіка) і запропонував мені взяти дитину на виховання. А незабаром і нагода трапилася. І у нас з’явилася донечка. …Це було більше 20 років тому. Усе прекрасно з нею зараз. Виросла красунею. У неї вже своє доросле, успішне життя.

«…Життя своє перелистаю»: інтерв’ю з мамою-вихователем Будинку сімейного типу, що в селі Орлівщина, Надією Островерх, фото-1

Тобто, спочатку було слово… слово Вашого чоловіка. І Ви також були не байдужі до долі таких дітей? Виходить, Ви зважилися на відповідальний крок усією родиною, бо на той час мали вже і двох своїх рідних синів.

 - Так, вірно, шлях непростий і відповідальний. Ми це добре усвідомлювали, а згодом і упевнилися в цьому… Уявіть тільки, якою може бути психіка 6-річної дитини, яку п’яні неадекватні батьки пізно увечері, потемну вже, вигнали з дому. Просто: відкрили двері й сказали: «Йди геть». Й дитина кудись пішла. Побрела вздовж траси…. Добре, що здибали її нормальні люди й передали відповідним службам. І як довго потрібно вирівнювати, нормалізувати внутрішній світ дітей, до яких ніколи нікому не було діла, й вони, при питущих батьках або батьках-злочинцях (відбуває, наприклад, покарання в місцях позбавлення волі один з них), вимушені самі собі шукати харчі і одяг, зокрема – просити милостиню на вокзалі…. Або, наприклад: чи може дитина швидко і безболісно забути маму, яка померла… Й таке інше, таке інше… З цими дітьми - легко не буває. Тут потрібна залізна витримка, залізні нерви й, хоч би, більш-менш нормальне здоров’я – це дуже важливо. … Мої сини, до-речі, зараз уже дорослі, мають свої родини, живуть окремо.

«…Життя своє перелистаю»: інтерв’ю з мамою-вихователем Будинку сімейного типу, що в селі Орлівщина, Надією Островерх, фото-2

Ви особливо наголосили на хорошому здоров’ї…

 - Так. У цьому сенсі - я маю на увазі саме добре здоров’я. Мені довелося в 2013 році пройти не одне «коло пекла». Дякувати Богу, те страшне подолала: на жаль, добре знаю, про що говорю. Та й здоров’я дітей маю на увазі.

«…Життя своє перелистаю»: інтерв’ю з мамою-вихователем Будинку сімейного типу, що в селі Орлівщина, Надією Островерх, фото-3

До попереднього Вашого питання ще трохи додам …Діти-сироти – тут мало радісного. Часто потрібно відновлювати, окрім психіки, їх фізичний стан. Часто вони приходять з букетом хвороб. От, наприклад, як Каріночка… Щоб їх життя увійшло в нормальне русло потрібно докласти багато зусиль.

Та й генетику ніхто не відміняв… Інколи, на жаль, ніякі надзусилля не дають результату. І та чи інша вада, якою вдосталь страждали і рідні батьки дітей, «вискакує» знов і знов.

«…Життя своє перелистаю»: інтерв’ю з мамою-вихователем Будинку сімейного типу, що в селі Орлівщина, Надією Островерх, фото-4

Для скількох дітей ви стали мамою? Як Вам здається, їм у Вас затишно? Вони вміють тепер радіти?

 - Загалом у нас в родині виховувалося 11 дітей. Зараз з нами – шестеро. Решта виросли й пішли у великий світ. Звісно ж, підтримуємо зв'язок, слідкуємо за долею.

Складних….і дуже складних моментів в житті нашого Будинку сімейного типу було, на жаль, не мало. Здебільшого з причин, про які я вже розповідала: кожна дитина прийшла з сумним, важким багажем.

Діти мої зараз активні. От, нещодавно Наталочка відкривала одне свято – читала вірші. Кожного року, на запрошення, беремо участь у конкурсі-фестивалі «Мама+Я», який в Дніпрі в розважальному центрі «Бартоломео» для дітей-вихованців Будинків сімейного типу влаштовують від 34-го телеканалу. Організовує захід Наталія Сівак…. Багато разів мої вихованці читали на цьому конкурсі саме мої вірші. Зала сприймала їх добре.

«…Життя своє перелистаю»: інтерв’ю з мамою-вихователем Будинку сімейного типу, що в селі Орлівщина, Надією Островерх, фото-5

Ну, там вже звикли, що Будинок сімейного типу Надії Островерх здобуває багато призових місць.

«…Життя своє перелистаю»: інтерв’ю з мамою-вихователем Будинку сімейного типу, що в селі Орлівщина, Надією Островерх, фото-6

У загальноосвітній школі мої діти також навчаються старанно. Результати різні. Та, все ж, у кожного з них є певні вподобання стосовно тих чи інших предметів та інші улюблені заняття.

Був потяг до музики у Лариси. Вона навчалася в Орлівщинській музичній школі. Отримала диплом. Інші дітки такого бажання не виявили.

Влітку завжди намагаємося кудись поїхати. Ми неодноразово були в Карпатах, милувалися гірськими річками, гуляли по Львову, були в Тернополі, Яремчі. Відвідували Софіївський парк в Умані, «Парк Юрського періоду» (аквапарк) у Харкові. Гуляли Хрещатиком в Києві. В Дніпрі буваємо часто в кінотеатрах, театрах, музеях…

«…Життя своє перелистаю»: інтерв’ю з мамою-вихователем Будинку сімейного типу, що в селі Орлівщина, Надією Островерх, фото-7

Та і вдома, в Орлівщині у нас непогані умови: чудові краєвиди, свіже повітря. А ще - дівчатка у мене в такому вже віці, що хочеться їм на дискотеку або якісь інші молодіжні гуляння… Я ходжу з ними… Мені так спокійніше.

Скажу так: добре пам’ятаю і завжди пам’ятатиму якими діти приходили до нас: різниця очевидна.

А як у Вас з житловими умовами? … З’являлися ж нові й нові діти. Чи вистачало на всіх місця?

 - У нас двоповерховий будинок… Житло ми облаштовували, тобто робили його функціональним, відповідаючим потребам саме Будинку сімейного типу, самі, без державної допомоги. Дівчатка живуть по-двоє. Звісно ж, у них є усе необхідне: гаджети, інтернет, хоча, можливо, не останніх марок. Трохи замкнений братик рідний Наталочки – Кирилко…. Він хоче друга. А у нас самі дівчата, окрім нього… У Кирилка – окрема кімната.

Ви пишите вірші? Розкажіть, будь ласка, трішки про свої поезії та що Вас надихає?

 - Я дуже швидко можу написати, якщо мене щось вразить, якщо є натхнення. Я вже багато років пишу. Збірок немає. Цим потрібно займатися - тобто потрібен час. … Але, не писати не можу. І тішить те, що мої діти неодноразово з задоволенням читали мої твори на різних заходах. І люди сприймали вірші тепло й схвильовано. Надихає: рідний край, природа, доля моєї країни, особисті якісь моменти. Вірші створюються самі. Я їх лише записую.

PS: Деякі поезії Надії Островерх пропонуємо прочитати на нашому сайті за посиланням

Ви сказали, що у вас доволі велике господарство: пасіка, кури, гуси, огород… Діти допомагають?

 - Так, звісно – допомагають. Це ж – для нас усіх… Пасікою здебільшого опікується Валентин Павлович. Але й діти працюють… Я люблю затишок. Люблю, коли в оселі пахне свіжеспеченими пиріжками.. І нехай тоді за вікном – хоч що… Дітей привчаю любити чистоту. І печуть мої дівчата: Лариса з 13-ти років такі добрі торти робить. З хазяйством пораємося усі разом. Звісно ж, діти – після школи.

Наш сайт неодноразово писав, до-речі, про Вашу Ларису Антонюк. Знаємо, що вона займається в спортивному клубі «IRINA», срібна призерка Чемпіонату України, отримала нещодавно звання «Кандидат в майстри спорту України» з WKC карате. Також вона, під керівництвом та приглядом свого тренера Андрія Сорокіна, працює з групою діточок-новачків в селищі Черкаському, як тренер-інструктор.

 - Так, усе вірно…. Лариса – це дарунок долі, моє руденьке сонечко. За що не візьметься – усе в неї виходить на відмінно. Вона ще й, до усього, чудово грає на акордеоні та піаніно. Нещодавно, також, дівчинка склала успішно іспит на суддівському атестаційному семінарі по карате WKC і тепер вона – кваліфікований суддя з цього виду спорту.

«…Життя своє перелистаю»: інтерв’ю з мамою-вихователем Будинку сімейного типу, що в селі Орлівщина, Надією Островерх, фото-8

Та й інші мої діти не без талантів.

Скажіть, а чи допомагають вам якісь благодійні організації?

Здебільшого і в основному покладаємося лише на себе. Хоча, на деяких заходах, як переможці, отримуємо якісь призи. Звісно ж, держава платить на дітей визначені в таких випадках виплати (хоча не завжди так було).

Надіє Павлівно, я Вам дуже вдячна за інтерв’ю! Щиро бажаю Вашій великій родині злагоди, взаєморозуміння та щасливої долі для усіх. Вам особисто - міцного здоров’я та щастя.

І у мене до Вас останнє питання: чи плануєте ще брати дітей на виховання?

 - Непросте питання… «Підняти» дітей нелегко…. Я Вам розповідала. Але, часто буває так, що втручається випадок або складаються якось дивно обставини і самі вирішують…. Тобто, я до того це, що життя покаже. Буде потрібна допомога та прихисток якійсь дитині - візьмемо.

З Надією Островерх говорила Ольга Кібарова.

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
Оцените первым
(0 оценок)
Пока еще никто не оценил
Пока никто не рекомендует
Авторизируйтесь ,
чтобы оценить и порекомендовать

Комментарии