Посвящение родному городу: поэтическая страница

РУСЛАН ПИВОВАРОВ

РОДНОМУ ГОРОДУ

Мне в городе родном уютно и вольготно,
Пускай на свете есть другие города,
Здесь детство пронеслось когда-то беззаботно,
И юности прошли прекрасные года.

Он для меня всегда романтикой овеян.
Мне дорог и знаком здесь каждый уголок.
Я городом родным был ласково взлелеян,
И нежную любовь в душе к нему сберёг.

Его нелёгкий путь в истории отмечен,
И гордо на гербе красуется собор,
Который Гончара строкой увековечен,
И символом святым являлся с давних пор.

Он много испытал. Тревоги лихолетий,
Нашествия врагов, забвенье и расцвет,
Но добрыми людьми, в течении столетий,
Был бережно храним его духовный свет.

Пускай бегут времён безудержные реки,
Пускай картины звёзд меняет небосвод,
Не знать ему беды и горестей вовеки,
Покуда над Землёй рождается восход.

14.09.2016г. 

НАТАЛІЯ КАЛИТА

РІДНИЙ КРАЙ

Козацькі зимівники, горда Самара
Собор золотоверхий піднявся в височінь,
Козацьких походів далекі заграви,
Степів неозорих п"янка далечіньє

У плавнях самарських співають пташата,
І бусол в задумі гордій стоїть,
Гніздечка звели в очеретах каченята,
І коник в траві тихенько дзвенить.

В садах солов"ї так щемно співають,
І яблука й вишні рясно цвітуть,
Хто пару собі не знайшов - співчувають,
Хто в парі уже - під вінець поведуть.

Село Воронівка, що в місто влилося,
Де ніжки дитячі топтали траву,
Місто дитинства мого, так повелося,
Ти в долі вплелося життєву канву.

Мій краю пісенний, моє Присамар"я
Тебе я всім серцем ніжно люблю,
Бані церков піднялись в позахмар"я,
Я долю свою з тобою ділю...

НАТАЛІЯ КАЛИТА

САМАРСЬКА ПАЛАНКА

Самара, Самарчик, Самарська паланка.
Козацького краю відзеркалля краси,
Я просторів безмежних твоїх полонянка,
Закохана в велич твою і дубові ліси.

На світі міста є великі й прекрасні,
Та я лиш своє рідне місто люблю,
Таке старовинне, і, в одночас, сучасне,
Я серце своє йому віддаю.

Нас манить до себе красуня Самара,
І шепіт прадавніх зелених дубрав,
Коштовної ніби картини оправа,
Мене ти із мандрів до себе вертав.

Козацького краю краса неповторна,
Ти серце навіки моє полонив,
Й собору козацького краса рукотворна,
І росяні трави заколосяних нив!

ВАЛЕНТИН КОТОВ

РАССВЕТ НАД САМАРОЙ

Крылом горящего Икара
Окрасив розы в дивный цвет,
Горит над лентою Самары  
И разгорается рассвет.

Цветов горячих перезвоны
От кромки лёгких облаков
Деревьев окропили кроны
И склоны сонных берегов.

Седой туман, как духи предков,
В зенит лениво возносясь,
Тревожным филином нередко
Кричит, то плача, то смеясь.

Росы слезинки в струях вьюжных
Дрожат на трепетном листке,
Как будто россыпь бус жемчужных
В твоей протянутой руке.

Ночные разомкнув ресницы,
Умывшись росами, и вот-
Над ситцами самарских вод
Светило жаркое плывет
Победоносною царицей!