Рецепт щастя від родини Савченків

В житті кожного з нас нічого не буває випадково. Доля чи Божий промисел готує кожному з нас свій шлях. Родина Ілони та Віталія Савченків в цьому сенсі теж не виняток. Можливо, вони теж планували своє життя якось інакше, але доля приготувала їм сюрпризи.

Чи можете Ви полюбити чужу дитину, як власну? Таке питання ставить кожен з тих, хто хоч раз замислювався подарувати повноцінну родину дитині –сироті.

В цій родині все досить незвично, першою в їх родині з’явилася наймолодша дівчинка – Софійка. Історія її появи у родині теж мала свою, на мій погляд, чарівну історію. Подружжя Савченків робило ремонт у власному будинку, плануючи, де буде в і тальня, де спальня батьків, а де дитяча кімната . Одного ранку , прокинувшись , Віталій Миколайович розбудив дружину і чітко сказав: «Це буде спальня для маленької Софійки. І яким же було здивування подружжя, коли дитину, яку вони вирішили взяти на виховання , звали Софією.

Непомітно пройшов рік, Софійка зростала, радуючи батьків. А подружжя все частіше і частіше замислювалися, а може ще якась дитина потребує батьківської турботи та любові? І не помилилися. До Ілони Борисівни та Віталія Миколайовича звернулася мати – вихователька Ніна Іванівна Лискіна і розповіла про дівчинку Олександру, яку залишили батьки. Подружжя , не вагаючись , вирішило зустрітися з дівчинкою. Але батько поїхав у відрядження , і на перше побачення в дитячий будинок Ілона вирушила сама. Зустріч відбулася більш - менш вдало, майбутня мати часто навідувала Сашу. І ось, перед тим, як вже прийшов час забирати дівчинку додому, Ілона Борисівна вирішила познайомити її із сестричкою. До того, що відбувалося далі , не був готовий ніхто. Олександра навідріз відмовилася знайомитися із Софійкою і їхати до родини. Вона ревіла так, що серце Ілони Борисівни краялося на маленькі шматочки. Вихователі попередили прийомних батьків, що дівчинка – «твердий горішок», і усі свої проблеми вирішує виключно криком. Олександра голосила на весь дитячий будинок так, що заповнювала собою увесь вільний простір. Все закінчилося раптово, саме у ту мить, коли на порозі з’явився батько, Віталій Миколайович. Дівчинка замовкла, уважно подивилася на чоловіка і беззаперечно прийняла його за головного. До сьогоднішнього д н я у Олександри один авторитет – батько.

Життя подружжя йшло своїм чередом, дівчатка підростали, радуючи батьків жвавістю та дотепністю. Що ще потрібно, щоб почувати себе щасливою родиною? Мабуть , ще одна дитина. Родина Савченків – віруюча. І от одного разу батько, помолившись Богу, прийшов до дружини і сказав, що , мабуть , у них знову буде дитина, і то буде ще одна дівчинка, білявка з голубими очима. Ілона Борисівна якось не дуже звернула увагу на слова чоловіка. Та знову сталося чудо. До подружжя Савченків зателефонували і розповіли про дівчинку, яка залишилися круглою сиротою, що в неї нікого немає, а дівчинка дуже гарна, добра і спокійна. Подружжя поїхало до санаторію, де тимчасово перебувала дівчинка . В раховуючи попередній досвід, взяли з собою Софійку та Сашу. Дівчинка дійсно була, як маленька принцеса, білявка з бездонними голубими очима. Чи це не диво, шановний читачу? Батьки одразу познайомили Оленку з дівчатами і запитали, чи згодна вона стати їм старшою донькою, а дівчаткам – старшою сестрою. Оленка відповіла, що так. Ось так, за неповних три роки, подружжя Савченків стало щасливою багатодітною родиною.

Ольга Лало,

заступник директора Центру соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді