У Новомосковську вшанували загиблих від голодоморів та репресій

22 листопада у Новомосковську вшанували загиблих від голодоморів та репресій земляків.

На Воронівське кладовище міста, де встановлено меморіал знищеним геноцидом українцям, прийшли: міський голова Віктор Літвіщенко, духовенство Свято-Троїцького храму Православної церкви України, керівники міста, містяни.

«Сьогодні ми вже традиційно зібрались біля цього меморіалу, щоб вшанувати пам’ять безвинних жертв страшної трагедії українського народу - Голодомору 1932-1933 років. Здавалось би про голод 30-х написано багато, як наукової так і художньої літератури, знято документальні та художні кінострічки. Але ця тема завжди залишиться відкритою раною нашого минулого. Бо Голодомор розділив українську історію на до та після, Голодомор змінив українців на генетичному рівні, змінив нашу ментальність. Бо відлуння тих страшних, переломних років ми бачимо і у сьогоденні. Сьогодні Україна згадує про ті жахливі події нашої історії. До меморіалів пам’яті голодоморів несуть квіти та колоски, у вікнах запалюють свічки. І новомосковці також долучаються до вшанування пам'яті померлих в часи голоду 1932-1933 років», - зазначив у вступному слові під час вшанування директор Новомосковського історико-краєзнавчого музею імені Петра Калнишевського Костянтин Мешко.

Міський голова Віктор Літвіщенко наголосив, зокрема, на тяжкості і неймовірності випробувань, які, в числі інших українців, випали і на долю новомосковців. Він говорив про те, що трагедія згубила людей та не дала народитися новим поколінням. Були б більші родини, більші громади… Керівник міста також вказав на свавілля та жорстокість керівників тоталітарного сталінського режиму та висловив сподівання, що земля українська завжди буде належати тільки українцям, що ніколи не дасть повторитися таким страшним трагедіям.

Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю, пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії ХХ століття, оголосили хвилину мовчання.

Костянти Мешко також розповів, що українці ніколи не були безвольними жертвами тоталітарної системи і голод, як репресивна міра політики, був направлений перш за все на знищення селянського опору.

З осені 1929 року на селі розпочинається форсована колективізація, яка була вороже сприйнята селянством. Супротив зростав, іноді селянські виступи переростали у антирадянські збройні повстання. В Україні зафіксовано найбільша кількість селянських повстань, виступів та волинок проти політики колективізації. Найгучніше повстання на Дніпропетровщині сталось у 30-му році в селах Павлограда. Більш ніж півтори тисячі озброєних селян боролись за власне право на життя, і вже тоді у їх гаслах та лозунгах говорилось про те, що якщо припинити боротьбу, на Україну неминуче прийде страшний голод.

Такі повстання охоплюють і села Новомосковщини: Вільне, Спаське, Миколаївку, Орлівщину, Знаменівку та інші. Щоб подолати селянські ворожі настрої вище партійне керівництво вдається до репресивних мір. Ті села, які саботують план хлібозаготівлі, і у яких зростають антирадянські настрої заносяться на, так звану, «Чорну дошку». Фактично це передбачало вилучення всього хліба та продовольства у селян. З колгоспів боржників вилучався навіть насіннєвий фонд. Розпочинаються жорстокі обшуки, які залишають селян практично без шансів на життя.

Наступним кроком репресивної політики вищого партійного керівництва став жорстокий закон від 7-го серпня 1932 року: «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперацій» названий в народі як «закон про п’ять колосків». За жменю колосся зрізаного у полі, закон передбачав вищу міру покарання – розстріл.

Найстрашніший голод ХХ сторіччя розпочався восени 1932 року. Найжахливішою була зима 1932-1933 років. Найбільш ураженою голодом була Дніпропетровська область.

У пошуках їжі селяни йшли до міст, помирали на дорогах, на вулицях, у полях… А вдома у холодних хатах на них чекали діти, також приречені на страшну смерть від голоду. Сьогодні важко навіть уявити, що весь описаний жах, колись, не так давно, коївся на нашій Батьківщині.

Голод був спланованим винищенням перш за все сільського населення, і влада досягла свого. У виснаженому, знесиленому селі вже не було кому підіймати антирадянські мітинги та бунти. А тисячі померлих у муках вже нікому було відспівувати та поминати.

Священики Православної церкви України Свято-Троїцького храму на чолі з благочинним Новомосковська та Новомосковського району, настоятелем храму, митрофорним протоієреєм отцем Миколаєм провели жалобну панахиду та звернулися до присутніх зі словами проповіді.

«Спланований голодомор в Україні 1932-1933 років - один з найжахливіших злочинів проти людства, який важко усвідомити, але неможливо забути. Шановні присутні, я запрошую усіх покласти квіти до меморіалу пам’яті жертв голодомору та політичних репресій. А у вечері суботи запалити свічки в пам'ять про мільйони життів, що згасли в голодні 30-ті роки 20 століття», - додав на закінчення жалобного заходу директор міського музею.

Фото – скрін з відео Ксенії Дзегарніцкої.

Читайте також: У Новомосковську слухали лекцію про Голодомор: український науковець розповів за що карали націю (фото)