Ніяк не йде із пам’яті війна: спогади подружжя ветеранів з Новомосковщини

Друга Світова залишила по собі болісні спогади та криваві рани. Мільйони загиблих. Мільйони сиріт. Тисячі наших співвітчизників потрапили в концтабори та були вивезені на роботи до нацистської Німеччини. Та була ще й самовіддана, героїчна боротьба… Сьогодні, в день свята Перемоги, своїми спогадами про події майже 80-ти річної давнини діляться подружжя Приходьків – Олена Іванівна та Микола Трохимович.

Шановний Миколо Трохимовичу розкажіть трохи про себе? Де ви народилися? Ваше життя перед війною?

- Я народився в Хуторо - Губинисі на Новомосковщині. Моя родина до війни – батько, мати та три сестри. Почули ми про війну з гучномовця, який, один на усе село, висів на стовпі. Голос Левітана не міг не схвилювати. Батько, Трохим Терентійович тоді відразу пішов на війну. Невздовзі й загинув, визволяючи Криничанський район. Йшов в атаку, у нього під ногами розірвалася міна… Ненависть до німців, які прийшли в наші хати та ще й вбили мого батька була дуже сильною. Я та мої друзі: хлопці-підлітки, добре розуміли, що то за ворог, й були, до того ж, по-дитячому ще відчайдушні, хоробрі та необачні.

Чи пам’ятаєте Ви, Миколо Трохимовичу, як заходили в село німецькі військові частини та як відходили червоноармійці? Що Ви відчували тоді?

 - Саме через наше село відступаючі солдати Радянської армії не проходили. Але, що наші відступають ми знали. А німці через Хуторо-Губиниху при наступі йшли та їхали декілька днів. Самовдоволені, впевнені, начищені. Йшла військова техніка, тягнули лінії зв’язку. «Гелгот» їхній стояв навкруги, пилюка від транспорту. Це був кінець літа 1941 року. Вони відразу почали займати наші хати та встановлювати свої порядки

Трохи про життя під окупацією? Як поводилися німці?

 Як тільки війна почалася, вже стали формуватися партизанські загони. Партизани були в Орлівщині, Хащовому, Знаменівці, Хуторо-Губинисі, Миколаївці. Німці на той час вже добре знали, що то таке – партизани. Тому у нас в селі стояв каральний загін. В Спаському ж був комендант. По селах, згідно їхнього тодішнього німецького порядку, посадили старост та призначили поліцаїв. Здебільшого це були місцеві. Не можу сказати, що ці люди вислуговувалися перед німцями – вимушена необхідність. Лихим та страшним був лише один поліцай. Такий і кінець отримав. Втекти з німцями не зміг, бо й німцям він тоді був навіщо. А як прийшли наші – того поліцая судили.

За тим німецьким порядком, який встановили окупанти в селі, усі повинні були працювати. Навіть діти, десь з десяти років. Все, що тоді збиралося з полів, йшло німцям на харч. У мене навіть для роботи була підвода й пара поганеньких коней. Я працював в сільськогосподарській бригаді.

Що для Вас було найстрашніше? Що особливо вразило та закарбувалося в пам’яті назавжди? Знаємо, що Ви, будучи ще хлопчиною, брали участь в опорі окупантам.

 - Як я вже сказав, партизанські загони на той час вже діяли. А хлопці мого віку ще не мали страху та й жага помсти за батька була. Звісно ж, маючи коней та підводу і знаходячись в полях, подалі від німецького ока, доручення партизан виконував неодноразово. Возили мої коні й замасковані листівки й гвинтівки. От уже коли підріс, то до кінця зрозумів на яку небезпеку наражав я тоді свою родину, своїх маленьких сестер. Оці думки, які з’явилися згодом, були страшними. А що найбільше закарбувалося в пам’яті? Ви ж знаєте, що в лютому 43-го була перша спроба відбити у німців Новомосковськ та навколишні села. Декілька загонів прорвалися вперед, та невдало. Багато наших тоді загинуло. Біля Хуторо-Губинихи застрягли тоді 4 військових автомобіля. Не могли їхати – скінчилося пальне. І шестеро наших солдат біля них. А в Спаському  - німці й комендант. Для тих машин навіть скинули з літака діжі з бензином – на поле, недалеко від нашої бригади. А як довезти ті діжі до наших? Пам’ятаю, що бажаючих не було. Дуже небезпечно. Може вирішили, що на хлопчину не звернуть увагу? Повіз той бензин я. І коней мені тоді дали справних. Оцю дорогу з діжами бензину в підводі, замаскованими кукурудзяною стернею, я чітко бачу й пам’ятаю й зараз. Добре тоді все скінчилося. Наші машини встигли виїхати. Після війни я навіть зустрівся з одним з тих шістьох солдатів.

 Чи чули Ви тоді щось про масові розстріли єврейського населення в Новомосковську? Про те, що молодих людей примусово вивозили на роботи до Німеччини? Що в Новомосковську на території нинішнього колегіуму розстрілюють людей?

- Так, до нашої робітничої бригади на полях ці усі страшні відомості доходили. Партизани по лісах усе знали. А у нас з ними був зв'язок. Про те, що повели родини єврейські через міст та там розстріляли – чули. Та чули, що там за мостом розстріляли й багатьох партизанів і їх родини. І що в нинішньому колегіумі було гестапо, що там допитують людей та розстрілюють також чули. Про примусові вивезення на роботи до Німеччини не могли не знати. Мені довелося навіть везти нашу сільську молодь в Новомосковськ на підводі на медичну комісію. Медогляд перед вивезенням був обов’язковим. Проходило це все тоді в приміщенні нинішнього ліцею. Що ж…  сумно це все згадувати. Тоді одна наша дівчина врятувалася. Відпросилася до туалету і …втекла.

Залишаючи Новомосковщину, та так було майже всюди на окупованій Україні, нацисти та поліцаї кинулися палити усе, що бачили. Зокрема, майже усі житлові будинки, а це в той час були хати-мазанки, запалали. А як в Хуторо-Губинисі?

- Так було і в нашому селі. Ходили з факелами поліцаї та німці: від хати до хати – палили. Жінки та діти кричали, тужили. Як німці пішли – люди рили землянки. Декілька хат вціліло. Ютилися усі якось, мирилися. Згодом почали будувати житло – такі ж мазанки.

 Війна покотилася на захід. В вересні 43-го Новомосковськ та навколишні села звільнили. Згодом Ви почули щасливу звістку про перемогу. Як і за яких обставин це було?

- Про перемогу нам оголосили біля сільської ради. Радісно це було надзвичайно. Почалися танці. Люди принесли музичні інструменти. Веселилися й співали до ранку.

Нам дуже цікаві Ваші спогади про війну, шановна Олена Іванівна.  Що найбільше закарбувалося в вашій дитячій пам’яті, пам’яті маленької дівчинки? Ви на власні очі бачили нацистів? Чи пам’ятаєте щось з життя в окупації?

 - Я дитина війни. Народилася на Кіровоградщині. Родина моя була перед війною: тато, мама, старший брат, бабуся. Згодом, вже як запалала війна, мама народила двійню. Одна дитина – хлопчик, тоді помер. Батько мій пішов на війну. А родина виживала в окупації. Що я пам’ятаю? Як бомбили. Ми ховалися в погребі, сиділи на картоплі. А ще? Мама робить перев’язку татові. Поранений батько, якимось дивом зміг навістити родину. Лінія фронту тоді відкотилася до Дніпра. Добре, на усе життя запам’ятала батьків поцілунок тоді і його волохату шапку. Він пішов і згодом загинув. Нам про це написав його друг. Це була дуже страшна звістка. Бо ми все ждали, сподівалися. В деякі сусідські родини вже поверталися воїни. А наш все не йшов... Я бережу і той лист батькового друга і листи батька з фронту як святиню. А ще пам’ятаю, що в нашій хаті «стояли» червоноармійці: добрі були, веселі. Це вже при наступі.

Та маленька дівчинка якось зрозуміла, що сталося щось надзвичайно щасливе і добре, і чому так радіють люди? Я маю на увазі новину про перемогу.

- Так, це я пам’ятаю чітко. Вулицями їхав на коні військовий з червоним прапором. Їхав повільно. Він оголошував, що наша перемога й капітуляція німців. Люди навкруги дуже раділи.

Розкажіть будь ласка: де і коли ви познайомилися та створили родину? Трохи про повоєнне життя та про Вашу сім’ю.

 - Познайомилися на одному з вечорів на Кіровоградщині. Олена Іванівна саме той вечір готувала й проводила. Підійшла до мене, як не дивно. Запросила на танець. Мабуть я був сором’язливий. Тільки стояв та в «усі очі» на неї дивився. То було кохання з першого погляду і взаємне. У нас двоє доньок, двоє онуків і правнучка. Після війни ми закінчили вищі навчальні заклади. Я майже 40 років пропрацював на різних посадах. Олена Іванівна ж вчила дітей музиці та співам. Вона усе життя дуже активна: пише чудові вірші, статті в газети. Одну з статей "Ніяк не йде із пам'яті війна", присвятила мені. Олена Іванівна є також учасницею та старостою відомого хору імені Громова.

 З подружжям Приходьків говорила Ольга Кібарова

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
Автор
(0 оценок)
Актуальность
(0 оценок)
Изложение
(0 оценок)
Я рекомендую
Пока никто не рекомендует

Комментарии

Комментарии предназначены для общения, обсуждения и выяснения интересующих вопросов

Общество
Сегодня, 23 мая, во многих странах отмечается Всемирный день черепахи (World Turtle Day) — животного, символизирующего мудрость, богатство и долголетие. Этот необычный праздник зародился в 2000 году по инициативе Американского общества спасения черепах (American Tortoise Rescue). Эта организация была основана энтузиастами в 1990 году в Малибу (штат Калифорния, США) для сохранения популяции черепах, живущих в окрестностях города. Целью праздника стало привл...
Экология
Утренние облака продержатся почти весь день, лишь к вечеру погода прояснится. Утренний мелкий дождь днем сменится дождем с грозами, который должен закончиться до наступления вечера. По прогнозам синоптиков температура воздуха утром +15, +17, днем +20, +19, вечером +17, +16, а ночью +15 градусов. Народный прогноз погоды: День апостола Симона Зилота. В народе этот день назывался Семик. Почему такое название, неизвестно, но земля в этот день считалась именинн...
Общество
До кінця червня в селі Хащове Новомосковського району проведуть поточний ремонт дороги по вулиці Робітничій. Про це стало відомо з оголошення на сайті електронних закупівель Прозорро. Вільненська сільська рада уклала договір на виконання ремонтних робіт з ТОВ «Приватне підприємство «Фаворит-Будсервіс». За умовами договору, підрядник має розпочати ремонт з 22 травня і завершити до 30 червня 2019 року. На оновлення дорожнього покриття з сільського бюджету ви...
Культура
Колекцію Новомосковського історико-краєзнавчого музею імені Петра Калнишевського збагатила унікальна картина. Невідомий майстер зобразив на ній Новомосковськ 30-х років минулого століття. Про це нашому кореспонденту розповів в.о. директора музею Костянтин Мешко. «Картина має велику історичну цінність. Подібних полотен в фондах музею лише декілька. Художник зобразив фрагмент вулиці Сучкова, на той час Лихопольскої. На передньому плані будинок старої санстан...
Общество
В першому кварталі року на галузі соціально-культурної сфери та на соціальний захист в Новомосковському районі витратили 101 мільйон 220 тисяч гривень. Таку інформацію в звіті про використання бюджету району в першому кварталі року оприлюднили на сайті Новомосковської райдержадміністрації. З зазначеної суми направили: - 25 мільйонів 710 тисяч гривень – на освіту; - 16 мільйонів 846 тисяч гривень – на охорону здоров’я; - 57 мільйонів 566 тисяч гривень – на...
Общество
У Новомосковську значно покращилась якість питної води. З проведених за 4 місяці цього року 241 дослідження питної води на фізико-хімічні показники, не відповідність нормам (за показниками кольоровості та каламутності) виявили в 14 випадках. Це кожна 17 проба. Станом же на дев’ять місяців минулого року не відповідала нормам кожна 10 проба. Таку інформацію нашому кореспонденту надали в Новомосковському міськрайонному відділі лабораторних досліджень. Також в...
Спорт
Обласний турнір з міні-футболу, який пройшов 18 травня в селищі Миролюбівка Перещепинської ОТГ, присвятили загиблому в АТО Андрію Дерило. Інформацію про турнір розмістили на сайті відділу освіти громади. Андрій Дерило випускник Видвиженівської ЗОШ ( теперішня Миролюбівська) став першим воїном АТО, якого поховала Дніпропетровщина. Тоді, на самому початку війни, трагічна звістка про його загибель сколихнула Новомосковщину. Виборювали першість того дня на ста...
Экология
За даними УкрГідрометцентру, сьогодні у другій половині дня на Дніпропетровщині очікуюються значні дощі. Через це в області голосили I рівень небезпечності, жовтий. Окрім цього, сьогодні і завтра очікуються гроза та град, діаметр якого сягатиме 6-19мм. Шквали вітру сягатимуть 15-20 м/с На завтра також оголосили І рівень небезпечності.
Общество
У Новомосковську судили жінку, яка під час сварки у стані алкогольного сп’яніння завдала своєму співмешканцю смертельний удар ножем. Про це йдеться у вироку Новомосковського міськрайонного суду від 16 травня. Трагедія сталася 28 липня 2018 року. Як встановили слідчі, того дня близько 15-ї години обвинувачена разом зі своїм співмешканцем розпивала спиртні напої. У них був вихідний день, чоловік саме отримав зарплатню і купив продукти та пляшку горілки, яку...