Виктор Шалыкин: разговор по душам

Наш співбесідник – Шаликін Віктор Петрович, начальник управління культури, молоді, національностей і релігій Новомосковської міської ради.

1.Ви важаєте себе успішною людиною? Чому? 

Я себе вважаю успішною людиною, тому що мені пощастило народитися в такому славетному історично містечку, як наш Новомосковськ. Я народився в дуже цікавих людей. Я знаю, що в нашій родині є така легенда, що наш прапрапрадід – це Яким Погребняк. Через це рід наш називають майстрами. Я успішна людина, тому що працюю в тій професії, яка мені подобається. Я успішна людина, тому що разом ми робимо ті заходи, які, мені здається, інколи подобаються нашім новомосковцям.

2.Хто або що надихає Вас?

Натхнення мені дає, звичайно, по-перше мистецтво. Спочатку це були книжки, музика. Потім це спілкування з товаришами, а на сьогоднішній день - це спілкування зі своїми колегами, з творчими працівниками, з працівниками культури. Тому що творчий процес практично буває, коли одна людина творить, але для того, щоб вона творила, людина спочатку дуже багато спілкується, і так народжуються ідеї і здається, що це створила одна людина. А насправді це була колективна праця, тому що все це вариться в одному котлі, казані наших працівників культури. (сміється)

3.  Хто був Вашим героєм в дитинстві ?

В різний час були різні герої. Наприклад, Доріан Грей. Оскар Уайльд написав «Портрет Доріана Грея». Він позитивний герой. Якщо ви пам`ятаєте цей роман, то вын розповідає саме про те, як художник намалював портрет молодого, вродливого Доріана Грея. І він завжди залишався молодим, поки він не розрізав цей портрет і в один момент став старим і помер. Це філософський твір. Мені була цікава ця ідея на лезі ножа між добром і злом, як наше життя.

В дитинстві я дуже любив читати. Раніше були такі авоськи, сіточки такі. І десь в класі 4-5 я ходив до бібліотеки тут на площі і набирав цілу авоську книжок. І ночами читали. Причому читали 3-4 книжки паралельно. Одну почитаєш, потім відкладеш, іншу візьмеш почитаєш… Потім іншу. Будемо говорити, що десь у мене більше книжкове виховання, тому що батьки працювали. Мене виховували Бальзак, Золя, Леся Українка, Діккенс, Лондон, Уельс, Конан-Дойл.

4.Які мрії дитинства Ви втілили в життя?

Я мріяв стати вчителем історії. Вчителем я не став, але в своїй діяльності маю справу і з історичною, і з культурною спадщиної нашої Новомосковщини. Тому частково ця мрія, я вважаю, збулася.

5.На що Вам не вистачає сміливості ?

Сміливості інколи мені не вистачає сказати поганій людині, що вона падлюка. Якась внутрішня інтелігентність дає мені змогу краще обійти цю людину, але інколи мені дуже хочеться сказать в обличчя, що ви, пане, падлюка. (сміється)

6.Ви лінива людина ?

Інколи - так, особливо в побутових питаннях я дуже лінивий. В творчому процесі мене робота надихає і ніколи не буває тяжка. Наприклад, я пішов у відпустку з однією метою - помити холодильник. Минуло 40 днів відпустки, і я не встиг. Тому я його помию потім. (сміється)

7.Якому заняттю Ви б хотіли приділяти більше свого часу ?

Я творча людина. І я працював на творчих посадах. Я був режисером в Палаці культури металургів, був режисером міста. Ми робили перші театралізовані мітинги біля Вічного вогню. Ми вводили сюжетні лінії, пісні, запрошували ансамбль дзвонарів з Санкт-Петербурга. До нас на мітинг приїжджав Тарас Петриненко, який тільки-но написав пісню «Україно». Ми робили цікаві міські свята. Творча робота – це моє. Але в один час мені довелось стати чиновником. Чому я став чиновником від культури? Тому, що я вважаю, що керувати галуззю повинна та людина, яка пройшла всі сходинки. Тому що вона зрозуміє і простого керівника колективу, і директора, і виконавців. І на той час мені здалось, що мені потрібно стати на це місце. Але стати чиновником від культури, це все ж таки стати чиновником. Тому що в тебе купа паперів, звітів, планів, відповідальності. І в цьому плані мені не вистачає простої творчої роботи. Я інколи хочу просто прийти написати сценарій, щось поставити, щось режисувати. Цього мені не вистачає.

8.Який самий божевільний вчинок у Вашому житті?

У творчої людини божевільні вчинки є практично кожного дня. І тому у мене, як у творчої людини, багато чого було. Я так зразу і не згадаю. Колись ми відпочивали в кафе «Каспій». Вечоріло. Я вийшов із кафе. Таксі не було, але стояла бричка з циганом. Я підійшов до цигана і попросив, щоб він мене довіз до дому. Я сів на бричку і по центральній вулиці приїхав додому, до свого будинку. Цим сполошив усіх своїх сусідів. Я з вітерцем прокатався по місту! (сміється)

Багато було цікавого. Можливо, буду писати спогади і згадаю.

9.Ви вважаєте себе економною людиною ?

Ні. Я економний в роботі, в фінансах, які виділяються на культуру. По-перше, їх виділяється дуже мало. Кожному керівнику здається, що йому замало виділили, а комусь більше. Насправді я стараюсь, щоб всі отримали. Визначаю, що на сьогодні важливіше, або пріоритетніше. І тому треба зуміти і зекономити, а комусь і відмовити. А та зарплата, що я отримую сам особисто, вона в мене швидко закінчується, тому що я не вмію її економити.

10.У Вас є сторінки в соціальних мережах ?

Ні, немає. Я не спілкуюсь. Я себе називаю людиною минулого століття. Я читаю книжки не в електронному вигляді, а в паперовому. Я люблю запах фарби.

11.Вам коли-небудь снилися «віщі сни» ?

Я вже говорив, що в нащій родині є легенда, що наш пращур будував цей собор. Можливо, це був тесляр, а можливо - сам Яким Погребняк. У моєї мами прізвище по материнській лінії було Погребна. Я пам`ятаю, що приблизно років в 12-13 наснився мені такий сон: вечірній наш Новомосковськ. Людей нема. Тільки зорі і місяць. Я підходжу до Троїцького собору, і на нашій дзвінниці, на самому хресті сидить така птиця. Якщо ви пам`ятаєте казку про Садко, коли він був в Індії, там була птиця фенікс. Вона кігтями тримається за хрест, і такі барвисті у неї крила, а обличчя такої чудової красивої жінки. І ця птиця говорить: «Здрастуй, я твоя бабуся. Друга твоя бабуся тебе чекає через міст.» І я уві сні переходжу через Червонокутянський міст і в районі монастиря я підходжу до річки. І з річки виходить дівчина в дуже красивий сукні, як у русалки. І вона говорить, що вона - друга моя бабуся. І ми тобі з бабусею залишаємо оце, і показує на темне озеро. І в цей час річка Самара робиться світлою. І вона вся засипана золотими жбанами, глечиками, артефактами. Я прокинувся з відчуттям, що я вже син міліонера. Я довго думав над цим сном і вважаю, що це історично-культурне надбання, яке збирали мої предки, які були новомосковцями. І я вважаю, що це віщій сон, тому що я пішов займатися тією культурною спадщиною, що творили мої предки.

12.Уявіть, що у Вас є година на розмову з президентом. Про що б Ви з ним поговорили? 

Про культуру. І я взагалі вважаю, що культура і економіка взаємопов ` язані. Тому що коли сильна економіка, тоді буде і розвинена культура. Історія інколи каже, що може бути і навпаки. Ми бачимо дуже багато таких ситуацій, що в критичних ситуаціях, в складні часи більше з`являється талановитих художників, письменників. Можливо тому, що творча людина, сама того не знаючи, є якимсь провідником тієї енергії, яка змушує нас прогресувати і йти вперед. Але зараз у нас є культура, а є шоу-бізнес. І я бачу тенденцію відкидання поняття культура, і прагнення звести її до шоу-бізнесу. Раніше культура – це було виховання, а зараз політика така, що культура – це ми надаємо послуги в культурній сфері. Мені здається, що ми повинні відкривати людині висоти краси, творчості і самобутності. Наприклад, оперна музика. Якщо ми за вуха не притягнемо людину послухати, то вона сама може і не дійти. У багатьох стикання з високим професійним мистецтвом такі, як потрібно. По телебаченню неможливо побачити справжній балет, неможливо почути оперу, тому що йде викривлення. Театр – це така чарівна магічна хвилина, яка ось тут відбулася, і вона більше не повториться. Театральна вистава, - вона ж кожного разу інша.

Тому я вважаю, що завдання держави і зберегти культуру, і надати можливість більшій кількості людей долучитися до неї.

13.Які три речі Ви б узяли з собою на безлюдний острів ?

По-перше , взяв би когось для сп і лкування . Тому що без спілкування не можна. Ще б взяв ноутбук з інтернетом, щоб мати хоч якийсь зв ` язок з великим світом. А ще б узяв блокнот і ручку, щоб щось записувати.

14.Якби Ви могли зустрітися з будь-якою історичною особистістю, кого б Ви обрали і чому ?

Я завжди любив історію. Дуже багато історичних постатей, з якими мені було б цікаво поспілкуватись. В мене було вперше бажання стати вчителем історії, але в той час, в театральному училищі екзамени були раніше, ніж в університеті. За компанію з дівчатками я пішов поступати до театрального училища. Я поступив і подумав, що повчусь в театральному училищі, а тоді поступлю в університет. Історичне спрямування нашої сім`ї залишилось, а я пішов у творчість.

Мені дуже цікаво зустрітися з нашим майстром, який побудував собор, - з Якимом Погребняком. Все ж таки цікаво, коли до нього прийшов Святий Миколай і показав йому макет Свято-Троїцького собору. З`єднання цього небесного і земного.

Мені було б цікаво поспілкуватись, з останнім імператором Монтесумою. Дізнатися, чому він пішов з великої імперії і здав культуру Кортесу.

Мені цікаво було б поспілкуватись з нашими гетьманами, з Катериною II , з Аттілою, Чингізханом. Мені цікаві ті особистості, які залишили слід в історії.

15.Вас коли-небудь зраджували ?

Для того, щоб відповісти на це питання, треба зрозуміти, що таке зрада. Зрада духовна, фізична, між чоловіком та жінкою. Мені здається, що мене ніхто не зраджував. Тому що, якщо хтось зробив якийсь вчинок, то треба зрозуміти, чому людина так вчинила. Треба стати на її місце. І зрозуміти: можливо, людина була слабка, можливо, людина потрапила в такі обставини, що рятувала собі життя. Я не потребую від оточуючих якогось героїзму, вчинків, вірності, відданості. Я розумію вибір людей, якщо друзі чи партнери виберуть когось іншого. І це не говорить, що я гірший. Значить, це не моя людина, значить, це не мій товариш. Але мені дуже пощастило. У мене є справжні друзі. І я впевнений, що вони не підведуть при певних обставинах.

16.Який був найкращий, найдорожчий подарунок у Вашому житті? ?

Життя, яке мені подарувала мама. Подарунок – це життя, а життя дає цікаві зустрічі. Інколи, коли я йду на роботу, і по вулиці ідуть інші люди, і вони мені посміхнулися, сказали доброго дня, - для мене це теж подарунок. Все матеріальне воно красиве, але кращого і дорожчого, ніж ми, нічого не буває.

17.Як Ви заробили свої перші гроші? ?

Перші кошти мені дарували хрещені батьки, але чомусь в дитинстві гроші не держались в руках. Я їх губив. А сам щоб заробив, то це, мабуть, посівання. Це був радянський час, і тоді релігійне переслідувалось. Але все одно, я народився на Воронівці, і я пізня дитина. Мій батько був 1909 року, а мама -  1923 року народження. Тому традиції у нас були посівати і співати посівальні пісні. Тітка навчила нас співати, і ми співали: «А в полі, полі сам Господь ходив, Сам Господь ходив, і матір Божа…» (наспівує). Ми о 4-5 ранку вставали, йшли посівали і поздоровляли з Новим роком. Я пам`ятаю, як ми зайшли в невеличку хатинку, і там були дідусь і бабуся. І них всі стіни були в іконах. І я в їх очах бачив оті сльози, що хлопці прийшли і проспівали. І ви знаєте, це був прибутковий бізнес. Люди давали цукерки, але і грошей теж давали. Ми все складали докупи і ділились порівну. А взагалі мені в дитинстві давали кошти на обід, а я ніколи не обідав. У нас по дорозі до школи був кіоск, і я купував журнал «Колобок», потім «Кругозор», «Огни Болгарии». І я їх купував, читав і постійно чимось цікавився.

18.Ви часто запізнюєтесь ?

Ні. І вважаю це некоректним. Говорять, що точність – це ввічливість королів. Якщо мене викликають на нараду, яка починається о 14-й годині, то це не означає, що треба прийти о 14:00, це означає, що треба прийти на 10 хвилин раніше, - можливо, мер або заступник раніше звільниться і нарада почнеться. І я не люблю чекати, тому що у кожного є свій час, у кожного є ціна свого часу. І запізнюватись – це зневага. Тому я не запізнююсь, і просив би і інших не запізнюватись.

19.На яке питання Вам би самому хотілось відповісти, але Вам його ніколи не задають ?

Робота з людьми – це кожен день 300-400 питань і 300-400 розповідей про них. Тому, коли ти приходиш додому, інколи і було у мене так з батьками, ти вже не в змозі ні з ким розмовляти. Близькі ображаються, ну розкажи, що ж там на роботі. А ти вже не в змозі щось розказати, тому що спілкування з людьми в роботі – це виснажлива і в багатьох питаннях невдячна робота. А робота начальника – взагалі. Скажу фразу, яку я завжди говорю: «Куда солдата не целуй везде попа»! Начальник не може, апріорі, подобатись всім. Він повинен приймати, інколи, дуже неприємні рішення. Але інакше неможливо. Тому я би хотів, щоб дуже багато питань мені не задавали. (сміється) Але кожен день приносить якесь питання, коли ти сидиш і думаєш, як же вийти з цієї ситуації. І все одно все вирішується. Очі бояться, а руки роблять. Тому зараз саме головне питання для мене - це як би придумать таке свято, щоб День міста пройшов гарно, щоб всім сподобалось. Ми вже стільки всього робили цікавого в нашому місті. Ми буваємо у Дніпрі і бачимо там свята, і тому вимоги і планка до наших свят стоїть на рівні Дніпра. Тому зараз я думаю і вирішую ці питання. І багато нарад, спілкуємось з колегами по організації цього свята. Думаю, що нас чекає цікавий день міста.

20.Що б Ви хотіли побажати тим, хто буде читати наше інтерв’ю ?

Я хочу побажати всім знайти гармонію в цьому житті. Між своїм особистим я і навколишнім світом. На початку свого життя, можливо, я був дуже безкомпромісний. Я вважав, що повинно бути так, а не інакше. Я вважав, що я знав життя. Але проживши життя, зіткнувшись з іншими ситуаціями, роздумуючи над цим, неможливо так ставитися до інших людей, неможливо їх змушувати дивитись на світ своїми очима. Ми всі різні, і світ різний. Я вважаю, що якщо ти не можеш змінити обставини, то зміни ставлення до цих обставин. Я схиляюсь до такої точки зору. А ще хочу побажати людям не боятися бути щасливими. У нас є інколи такий страх. Якщо мені сьогодні добре і я відчуваю себе щасливим, то чекаєш, що завтра обов`язково повинно трапитись щось погане. А ні! Ти повинен бути щасливим і сьогодні, і завтра. Тому я хочу побажати гармонії між внутрішнім світом і навколишнім і не боятись бути щасливими людьми.