Перші лютневі дні повномасштабного військового вторгнення маріупольці жили надією: погримить день-другий і заспокоїться. Адже так уже було у 2014-му. Вранці діти збиралися до шкіл, а дорослі на роботу. Відкрилися магазини, працював транспорт. Містянка Орина Семещук перші дні великої війни ще працювала. Про долю мужньої жінки розповість «Наше місто».
У рідному Маріуполі Орина із задоволенням працювала водійкою трамвая.
– Я водійка трамвая з десятирічним стажем, – розповідає переселенка Орина Семещук. – Роботу свою любила і вранці 24 лютого із задоволенням приступила до справи. Так, були вибухи, але спочатку не впадали у відчай. Працювала під обстрілами, але сподівалася на краще. Думала, за кілька днів усе вляжеться і знову буде тихо. Такого жаху ми, звичайно, не очікували. Те, що знищать металургійні заводи, все місто зітруть вщент. Усе це в голову не вкладалося. Пам’ятаю, як у вже зруйнованому АТБ намагалися знайти хоч якусь їжу. Знайшли борошно, консерви ще щось. Виживали. Траплялося, люди гинули в нас на очах. За водою шикувалися величезні черги. І ось «прилетіло» по такій черзі. Жах!
Зі знищеного росіянами міста Орина з чоловіком і двома дітьми не виїжджали, а йшли пішки.
Анжеліка та Максим у рідному місті
– 25 березня ми всією сім’єю дійшли пішки до Нікольського, а там нам допоміг волонтер Михайло Пуришев, – продовжує жінка. – Він узагалі допоміг багатьом маріупольцям, врятував багато сімей. Наш ангел-охоронець.
Так сталося, що з чоловіком Орина розлучилася і зараз із сином і донькою мешкає в Дніпрі. Нещодавно Орина з дітьми отримала житло у соціальному гуртожитку.
Раніше ми писали про те, що у Дніпрі відкрився комфортний гуртожиток із квартирами-студіями для маріупольців.
Фото Валерія Кравченка та Орини
Інформує nashemisto.dp.ua