Ми теж - Лискіни! Ми – впораємося!

Сьогоднішня моя розповідь про молоде покоління родини Лискіних, Світлану та Андрія, які наслідуючи своїх батьків, теж стали батьками – вихователями.

Коли вперше бачиш цю пару мимоволі відмічаєш їх скромність, навіть сором’язливість. Але поспілкувавшись, розумієш, що за зовнішньою скромністю прихована велика сила духу, твердість характеру, працелюбність і нескінченна любов до дітей. З головою родини, Андрієм Лискіним, все більш – менш зрозуміло. Приклад батьків, які виховали понад 30 дітей позбавлених батьківської опіки, дитинство та юність , проведені під батьківським дахом поруч з названими братами і сестрами, безумовно зіграли свою визначальну роль у прийнятті рішення молодшими Лискіними створити прийомну родину. А от із Світланою все набагато складніше. Доля випробувала на міцність цю молоду жінку і в дитинстві, і в юнацтві. Світлана народилася у багатодітній c ім’ї. Не рахуючи Світлану, в сім’ї зростало ще шестеро дітей. Батьки не надто переймалися їх вихованням, а згодом і зовсім перестали цікавитися дітьми. Світлана будучи ще школяркою переїжджає до діда, а потім взагалі опиняється у чужій родині, в якій виконує хатню роботу, дивиться за господарством. Для юної дівчини, яка виросла в селі і змалку була привчена до важкої праці це були не найлегші часи. Але , мабуть , ім ’ я, яким її нарекли визначило її подальшу долю. Ви тільки вслухайтеся в нього - Світлана… Та , що несе світло… Ім’я це напрочуд тепле і лагідне, ніби вінчане зі світлом , дуже підходить нашій героїні. Коли розмовляєш з нею, нібито бачиш, ні скоріш за все відчуваєш те тихе сяйво, яке йде від неї.

Світлані дуже рано прийшлося стати дорослою. Після закінчення дев’яти класів вона пішла працювала на ферму. Колгосп дав їй хату в якій вона проживала разом з братом. Кожен новий день Світлани був схожим на попередній. Прокидання до світанку, робота по господарству вдома, потім робота на фермі, потім знову домашнє господарство. І ось, одного разу до села приїхали робітники, які бурили свердловину, а серед них – Андрій. Брат Світлани працював разом з ним і тому запросив до себе в гості. Світлана, як добра господиня і нагодувала його, і поговорила з ним, і вислухала його. Наступного дня Андрій поїхав. А ще через день приїхав до Світлани з букетом троянд та запропонував їй руку та серце. Ось так все просто, як у казці. І Світлана дала згоду. Але дуже переживала, як приймуть її батьки Андрія. Все пройшло добре. Світлана сподобалася батькам хлопця, Ніні Іванівні та Віталію Олексійовичу. Не знаю напевно, як походило знайомство, але на думку чомусь приходять кадри з фільму «Москва сльозам не вірить», коли Микола привіз знайомити Тосю зі своїми батьками , і обличчя батьків, коли вони побачили Тосю, і їхній спільний схвальний видих.

Світлана якось зразу вписалася у шалений ритм життя родини Лискіних. Вона не лише встигала бути зразковою дружиною Андрію, але й ніколи не забувала про свекрів. Якось легко і невимушено стала Світлана для старших Лискіних донькою. Хто вперше бачить поряд Ніну Іванівну і Світлану неодмінно питають: «Ніна Іванівна – це ваша донька?» І у відповідь завжди чують: «Так!». Коли ж дізнаються , що вони свекруха та невістка , дуже дивуються.

Рішення створити прийомну родину і взяти на виховання дітей , позбавлених батьківського піклування , зріло у подружжя молодших Лискіних давно. Проте рішення вони приймали , зважуючи усі за та проти, враховуючи досвід своїх батьків. Я запитала Світлану: «А скажіть, все ж таки, хто першим прийняв рішення взяти дітей у родину, Ви чи Андрій?». Світлана лише на мить задумалася і впевнено відповіла : «Звісно, Андрій! Він у мене такий, я к сказав , - так і буде!».

Прийняв ши остаточне рішення створити прийомну родину, подружжя все частіше і частіше заходил о на сторінки в інтернеті, де дітям у яких немає батьків , шукали родини. Якось одразу вони для себе примітили трьох діточок: Альонку, Артемчика та Світланку. І яким же було їхнє здивування, коли вже після закінчення курсів для прийомних батьків їм запропонували взяти саме цих дітей. Радості Світлани і Андрія не було меж. А вже через сім місяців у родині з’явилися ще трійко дітей і у Новомосковську відкрився ще один дитячий будинок сімейного типу.

Сьогодні в родині молодших Лискіних виховується вісім малюків. Я запитую Світлану та Андрія, чи не важко їм поратися з такою кількістю дітей, а вони сміються і кажуть: «Нам не важко! У нас є гідний приклад – наші батьки! Вони ж справляються! А ми теж - Лискіни! Ми – впораємося!»

Ольга Лало,

заступник директора Центру соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді